Інтервенційний кардіолог: «У нас з’явиться кардіологія європейського рівня»

Інтервенційний кардіолог Максим Соколов: «Якщо МОЗ України продовжить свою правильну політику, то згодом у нас з’явиться кардіологія європейського рівня»

 

За офіційними даними, 67% українців помирають від хвороб серця. Для порівняння: у США від захворювань серця і судин помирає близько 48% людей, у Польщі – 27%, у Німеччині – 20%. Як зберегти здоров’я серця і як змінюється система надання допомоги хворим із серцево-судинними захворюваннями – напередодні Всесвітнього дня серця ми поговорили з членом правління Асоціації інтервенційних кардіологів України, спеціалістом експертної групи з кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров'я України, провідним науковим співробітником відділення Інтервенційної кардіології Національного наукового центру «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска» Максимом Соколовим. 

 

Як зменшити смертність від серцево-судинних захворювань?

 

Ішемічна хвороба серця, від якої помирає переважна більшість пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, – це одна з небагатьох проблем, яку доволі просто вирішити. Спершу потрібно навчитися виявляти пацієнтів з ішемічною хворобою серця, а всіх інших – відсіювати і відправляти на лікування до інших фахівців. Виявлених хворих треба перестати лікувати пігулками і почати застосовувати правильні технології лікування – стентування, аорто-коронарне шунтування, діагностику та УЗД клапанів серця і лікування цих клапанів. На жаль, дуже довго в Україні не було новітніх технологій для лікування хвороб серця. Це призвело до того,  що усіх людей, хворих на серцево-судинні захворювання, у нас лікували однаково. Поступово ситуація вирівнюється – розбудовується мережа кардіоцентрів, закуповується необхідне обладнання, включно з ангіографами, а українські лікарі можуть працювати за міжнародними протоколами. Але щоб зміни відобразились у статистичних даних, ще потрібен час. 

 

Як змінюється система надання медичної допомоги при серцево-судинних захворюваннях?

 

Рік тому ми підготували Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 29 серпня 2017 року № 975  про реформування кардіології – Положення про відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії. Завдяки йому з’явилися три нових відділення: відділення інтервенційної кардіології, відділення аритмології і відділення екстреної кардіології, яке прийматиме гострі інфаркти.

 

Якщо Міністерство охорони здоров’я України продовжить свою правильну політику, то згодом у нас з’явиться справжня кардіологія європейського рівня, яка складатиметься з трьох напрямків: кардіології, інтервенційної кардіології та кардіохірургії. І лікування хворих буде послідовним. Якщо кардіолог не може вилікувати пацієнта пігулками, він відправлятиме його на катетеризацію до відділення інтервенційної кардіології. Інтервенційні кардіологи після ангіографії виявлятимуть причину захворювання і, якщо можуть, то усуватимуть її, а якщо ні, то відправлятимуть до кардіохірургів, які проводитимуть необхідну операцію. Тобто хворий потрапляє у ланцюжок, з якого вийде абсолютно здоровим.

 

Що таке стентування і коли варто його робити?

 

Стентування – це процедура механічного усунення перешкоди (тромбу і атеросклеротичної бляшки) в судині за допомогою каркаса (стента). Таку процедуру проводять для того, щоб відновити кровопостачання серця. Пацієнту може знадобитись один або більше стентів – в залежності від важкості випадку і запущеності хвороби. Що більше стентів встановлюється одночасно, то вищою є ймовірність рецидивів. Саме тому лікарі зазвичай часто направляють пацієнтів, які потребують 5 і більше стентів, до хірургії на аорто-коронарне шунтування. Також бувають закриті судини, які ми не можемо відкрити. Хірурги можуть обійти цю судину і пришити шунт. 

 

Для пацієнтів у екстрених випадках усі послуги безоплатні – стенти, ангіографію (рентгенологічне дослідження судин за допомогою введення у кровоносні судини пацієнта контрастної речовини) та розхідні матеріали для них покриває держава. При планових втручаннях пацієнти у більшості випадків оплачують вартість стентів, ангіографічного обстеження і розхідних матеріалів. 

 

Тобто у екстреному випадку усі матеріали надаються  безоплатно?

 

Так. З 2017 року розпочалась урядова програма з розбудови всеукраїнської мережі реперфузійних кардіоцентрів, в яких у режимі 24/7/365 надаватимуть допомогу пацієнтам із гострим інфарктом міокарда та іншими гострими станами. Це дасть змогу запобігати близько 3 тис. летальних випадків щороку. Задля цього уряд ініціював закупівлю стаціонарного ангіографічного обладнання на умовах співфінансування з місцевих бюджетів. Минулого року було закуплено 13 ангіографів, у цьому році проходять тендери на закупівлю ще 14 установок, і 13 ангіографів планується закупити наступного року, оскільки бюджетний запит МОЗ на 2019 рік передбачає виділення ще 150 млн грн на ці цілі. Таким чином, в Україні буде досягнуто європейського мінімуму із забезпеченості ангіографічними системами.

 

Також у 2015 році розпочався спільний проект Світового банку та МОЗ України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», який розрахований на 5 років. Банк виділив позику Уряду на придбання медичного обладнання, в тому числі й ангіографічних систем. У проекті беруть участь 8 регіонів України і 7 з них взялися за вирішення проблем із захворюваністю населення на серцево-судинні недуги. В рамках проекту вже було придбано і введено в експлуатацію 5 ангіографів, а ще 9 будуть поставлені у лікарні наприкінці 2018 р. та протягом 2019 р.

 

Розвиток медицини у будь-якій країні визначають за розвитком кардіології. Тому що серцево-судинні захворювання найбільш поширені. Якщо країна здатна вирішити проблеми із серцево-судинними хворобами, то прогрес відбувається. А якщо хворим на ішемічну хворобу серця й досі призначають 3 пігулки і відправляють додому, то країна відстає у розвитку мінімум на 30 років. Але в Україні зміни розпочалися. Уряд допомагає і навіть змушує купувати техніку. Розхідні матеріали поставляють у лікарні за дуже низькими цінами або безкоштовно. В Україні вже підготовано 200 фахівців з інтервенційної кардіології і для початку цього достатньо.

 

Що таке реперфузійний центр? Чим він відрізняється від інших закладів охорони здоров’я? Чому потрібна мережа таких центрів по всій Україні і недостатньо кількох у кожному великому обласному центрі?

 

Створення мережі реперфузійних центрів допоможе ефективно лікувати гострі інфаркти міокарду. Найпоширеніша причина інфаркту – це стеноз або звуження судин. Він може утворюватися повільно. Серце адаптується до цього – виростають дрібні судини, відбувається компенсація. Хворий приймає ліки і йому стає краще. Але настає момент, коли відбувається запалення цього звуження. Це призводить до утворення тромбу і судина, яка два роки звужувалася, за кілька хвилини повністю перекривається тромбом. Кровотік припиняється. Це різке закриття судини викликає у хворого різкі болі, що ми називаємо інфарктом міокарду. Симптоми дуже прості – біль за грудиною понад 20 хвилин, а на ЕКГ - особливі хвилі. Тобто виявити його дуже просто. Але проблема в тому, щоб довезти пацієнта туди, де йому швидко відкриють закриту судину. Якщо це зробити за дві години, то інфаркт не встигає завдати великої шкоди міокарду. Відповідно до європейських протоколів лікування, стентування мають проводити у перші дві години контакту пацієнта з медичним персоналом (максимум - 12 годин від початку симптомів). З часом шкода стає все більшою, а якщо взагалі не відкрити судину, то 20% пацієнтів помруть, а половина з тих, хто виживуть, залишаться інвалідами.

 

Тому дуже важливо робити раннє відкриття судини. Для цього пацієнта потрібно якомога швидше доставити туди, де його чекатиме бригада спеціалістів. Для цього потрібна мережа реперфузійних центрів, які працюють 24/7/365. “Нитки” цієї мережі – це автомобілі швидкої допомоги, які можуть довезти хворих не пізніше, ніж за дві години від часу виклику. Згідно зі світовими стандартами, один такий центр повинен обслуговувати від 300 тис до 1 млн населення. Тобто у кожному місті обласного значення повинен працювати мінімум один реперфузійний центр. І бажано – 1-2 в області. Якщо ми зможемо доставляти хворих до реперфузійних центрів за дві години, – це радикально змінить ситуацію з інфарктами в Україні і призведе до різкого зниження смертності від серцево-судинних захворювань.  

 

Скільки повинно бути реперфузійних центрів, щоб охопити все населення України?

 

Робити реперфузійні центри у селах немає сенсу. Потрібно їх відкривати у містах, де є відповідні фахівці. Якщо розділити Україну колами по 2 години і прив’язати їх до кількості міст, то нам потрібно близько 60 реперфузійних центрів. Але у кожному центрі повинно бути мінімум 2 ангіографи. Один – для планових хворих, а інший – для ургентних (які потребують невідкладної допомоги). І чим більше ми прогресуємо, тим більше у нас має ставати планових хворих.

 

Як попередити серцево-судинні захворювання? Адже крім фахової лікарської допомоги, багато залежить від самого пацієнта. 

 

Активне впровадження здорового способу життя призведе до того, що у майбутньому буде менше пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями. Але  профілактика залежить не від медицини і не від міністра охорони здоров’я, хоча вона намагається багато робити у цьому напрямку. Профілактика залежить від культури. Що культурніша країна, то правильніше живуть у ній люди і то ефективніше у них налаштована первинна профілактика. Рухатися і робити зарядку, їсти здорову їжу, не палити – як ти змусиш людину це робити? Люди не робитимуть цього, поки у них не відбудеться зсув у мозку. Практично нам потрібно впровадити нову культуру.

 

Інформаційна кампанія "Здорове серце" підготовлена МОЗ України у партнерстві зі спільним проектом МОЗ України та Світового банку "Поліпшення охорони здоров'я на службі у людей".